Україна втратила справжню легенду. У віці 88 років помер Євген Сивокінь – людина, яка фактично винайшла мову сучасної вітчизняної мультиплікації. Про цю гірку втрату повідомили представники Української кіноакадемії та фахівці Національного центру Олександра Довженка. Його серце зупинилося, але залишається величезна творча спадщина.
Заслужений діяч мистецтв присвятив улюбленій справі понад пів століття. Він був не просто режисером, а мудрим наставником для молоді. З 1993 року майстер очолював профільну майстерню в університеті імені Карпенка-Карого. Також він викладав у КНУКіМ. Це була епоха.
“Як педагог, він виховав кілька поколінь українських аніматорів, передаючи не лише професійні знання, а й глибоке розуміння мистецтва”, – зазначили в Українській кіноакадемії.
Сивокінь створив понад 25 власних авторських стрічок. Його геній визнавали у світі. Роботи режисера тріумфували на престижних кінофестивалях у Японії, Франції, Німеччині, Італії та Польщі. Він був володарем почесної “Золотої Дзиґи” та премії імені Миколайчука. Справжній майстер.
Митець народився в родині архітектора. Освіту здобув у художній школі імені Шевченка та в Київському державному художньому інституті. Шлях в анімації почався 1960 року на студії “Київнаукфільм”. Пізніше він працював на “Укранімафільмі”. Це був початок легенди.
Його внесок у культові проєкти є неоціненним. Саме Сивокінь як художник-мультиплікатор працював над серією про козаків, які варили куліш та грали у хокей. Глядачі запам’ятали ці образи назавжди. Це золото фонду.
Фільмографія режисера вражає своєю глибиною та різноманітністю. Серед знакових робіт:
- “Людина й слово”
- “Засипле сніг дороги”
- “Ненаписаний лист”
- “Обережно – нерви!”
- “Казка про доброго носорога”
Творчість Сивоконя не обмежувалася лише екраном. У 1970-х він вів популярну телепрограму “Мультіпанорама”. Також він ілюстрував книги та написав власну працю про любов до анімації. Митець залишив по собі цілу школу. Вічна пам’ять.
