Відомий актор та військовослужбовець Олександр Зарубей, знайомий глядачам за стрічками «Кіборги» та «Я – надія», відверто розповів про реальний мовний ландшафт сходу України. Уродженець Луганщини та нинішній розвідник ЗСУ переконаний, що уявлення про виключно російськомовний Донбас є застарілим і штучним стереотипом.
За словами Зарубея, попри переважно російськомовне середовище у рідному Алчевську, ситуація кардинально змінювалася вже за межами міста. Достатньо було проїхати трохи більше сотні кілометрів у бік кордону з РФ, як мовна картина ставала суцільно українською. «У селі – українська, повертаєшся в місто – переходиш на російську», – згадує актор свій дитячий досвід, наголошуючи, що жива українська мова звучала навіть за сім кілометрів від Бєлгородської області.
Курйози столичних кастингів та нова ідентичність
Військовий пригадує показовий епізод із початку своєї творчої кар’єри в Києві, який чітко ілюструє упередженість суспільства щодо випускників східних вишів. Під час проби режисер зі Львова був вражений чистотою вимови актора та не міг повірити своїм вухам:
Почувши відповідь – Луганський інститут культури і мистецтв – здивувався: “У сенсі? А звідки така українська?”. “Це стереотип, що на Донбасі не розмовляють українською”, — відповів тоді актор.
Сьогодні Олександр помічає, як українська мова остаточно витісняє російську навіть у підсвідомості. Під час рідкісних спроб заговорити російською мозок дедалі частіше підкидає точні українські відповідники складних термінів. Актор зізнається, що це відчуття природної зміни мовного коду є надзвичайно приємним.
Російська як трофей і зброя розвідника
Проте на фронті досконале знання мови ворога набуває зовсім іншого, прагматичного значення. Розвідник підкреслює: для українських бійців російська стала справжньою зброєю, оскільки окупанти не володіють українською і не мають такої дзеркальної переваги. Як приклад бойової хитрості Зарубей навів історію свого командира з Луганщини про затримання окупантів у напівзруйнованому будинку:
- Російські розвідники заблукали та випадково зайшли у підвал до наших бійців.
- Українці, не видаючи себе, спокійно запросили їх на чай тією ж мовою.
- Окупанти сіли за стіл, до останнього не усвідомлюючи, що вони вже у полоні.
Завдяки мовній впевненості та вмінню збити ворога з пантелику, українським захисникам вдалося виграти час та взяти полонених без жодного пострілу. Війна довела, що знання мови противника може бути не лише культурним багажем, а й критично важливим інструментом розвідки.
