В українській мові кожна рослина має власну назву, і часто та, що відома в побуті, відрізняється від літературної норми. Один із таких прикладів — квіти, які багато хто називає “георгіни”.
Правильна українська назва цих квітів — жоржини. Саме ця форма закріплена в літературній мові та вважається нормативною. Їх ботанічна назва — Dahlia coccinea, а батьківщиною є Мексика.
Назва квітки походить від прізвища петербурзького ботаніка Іоана Георгі (Georgi), який у 1801 році почав розводити нові сорти. Багато слов’янських мов запозичили подібну назву: російська – георги́н, польська – georgin, чеська – jiřina, болгарська – герги́на. В українській мові ж сформувалася форма жоржини, ймовірно під впливом імені Жорж.
Слово “жоржини” фігурує й у класичній літературі. Наприклад:
“Зорі вночі, як жоржини” (Терень Масенко).
“До нього тягнуться освітлені місяцем пишні червоні жоржини” (Михайло Стельмах).
“Тося подала йому квітку-жоржину” (Юрій Смолич).
Ботанічна назва рослини — Dahlia coccinea — походить від шведського ботаніка Анатоля Даля. У Західній Європі квітку іноді називають “даля”.
Батьківщина жоржин — Мексика, де індіанці цінували їх за красу й практичність, використовуючи трубчасті стебла та бульби в їжу. До Європи рослина потрапила через Мадрид у 1789 році, і згодом почалася її популяризація по континенту. XIX століття принесло “жоржинову лихоманку”: квіти та бульби коштували дорого, а селекціонери створювали нові сорти.
Сьогодні налічують понад 15 тисяч сортів жоржин, які класифікують за формою, кольором, розміром та висотою. Основні групи включають:
- якутусові (загострені пелюстки)
- помпоновідні (круглі, щільні)
- півонієподібні (махрові, з плоскими пелюстками)
- декоративні
- прості (схожі на ромашку)
- кулясті
- анемоноподібні
- оторочені
- комірцеві
Єдиний колір, якого досі не вдалося отримати селекціонерам, — синій.
Тож наступного разу, коли будете милуватися осінніми квітами на клумбі або дарувати букет, пам’ятайте: правильно казати жоржини, а не “гергіни”.
