Маленький фрагмент кістки, виявлений на півночі Ефіопії, змусив науковий світ докорінно переглянути історію людства. Знахідка представника роду Paranthropus там, де його десятиліттями не могли знайти, зруйнувала усталені теорії про межі проживання та виживання наших давніх родичів.
В Афарській улоговині – регіоні, який за довгі роки став справжньою «золотою жилою» для палеонтологів – раніше знаходили сотні решток австралопітеків та ранніх Homo. Однак один конкретний учасник еволюційної драми залишався невловимим. До цього моменту вважалося, що Paranthropus мешкав виключно на півдні, проте нова знахідка в районі Мілле – Логія розширює географію цього роду на цілу тисячу кілометрів.
Тривала відсутність слідів цього виду в Афарі виглядала для вчених підозрілою, адже інші гомініни почувалися тут цілком комфортно. Науковці намагалися пояснити цю «білу пляму» декількома факторами:
- надто вузька дієтична спеціалізація виду;
- низька конкурентоспроможність порівняно з ранніми представниками роду Homo;
- нездатність адаптуватися до специфічних екосистем північного регіону.
Палеоантрополог Зересенай Алемсегед з Університету Чикаго, чия робота була опублікована в авторитетному журналі Nature, рішуче спростовує ці припущення. На його думку, відсутність Paranthropus в Афарі була лише прогалиною у наших дослідженнях, а не в реальній історії еволюції. Виявлена частина нижньої щелепи віком 2,6 мільйона років доводить: ці гомініни були значно мобільнішими та еволюційно пластичнішими, ніж ми звикли вважати.
«Відсутність у регіоні Афара була наслідком прогалин у викопному літописі, а не реальної еволюційної історії», – наголошує професор Алемсегед.
Технічний аналіз знахідки проходив у Чикаго за допомогою мікро – КТ. Це дозволило вченим детально вивчити внутрішню структуру кістки та провести порівняльний аналіз із іншими відомими зразками, серед яких:
- Australopithecus afarensis;
- Paranthropus aethiopicus;
- ранні представники роду Homo.
Окремо вчені переглянули образ Paranthropus як «лускунчика», здатного харчуватися лише горіхами. Хоча масивні зуби та товста емаль свідчать про готовність до твердої їжі, нові дані вказують на те, що раціон цього роду з самого початку був набагато різноманітнішим. Це відкриття має критичне значення для розуміння історії нашого власного роду Homo. Співіснування цих видів в одних екосистемах означає, що їхні стратегії виживання, конкуренція та адаптація до довкілля були значно складнішими й менш прямолінійними.
У підсумку одна щелепа з Афара демонструє: деякі «істини» в палеонтології тримаються лише до моменту наступної вдалої знахідки. Вона нагадує нам, що межі можливостей давніх видів часто існують лише в уяві дослідників, поки земля не відкриє чергову таємницю.
