За кожним великим чемпіоном стоїть жінка, чия молитва і хвилювання залишаються поза спалахами софітів. Для Олександра Усика, який нещодавно втретє підтвердив статус абсолютного короля хевівейту, такою опорою є Надія Петрівна — жінка, яка виховала легенду, але досі боїться дивитися його бої.
Життєвий шлях матері чемпіона почався 1947 року на Чернігівщині, у селі Риботин. Її доля не була легкою: роки важкої праці на будівництві загартували характер, який згодом успадкував син. У 1984 році в Криму доля звела її з Олександром Анатолійовичем Усиком. Створивши сім’ю, де вже виховувалася донька Вікторія, подружжя у 1987-му подарувало світу майбутнього боксера.
Мало хто знає, що коріння непереможного боксера глибоко вросле у чернігівську землю. Хоча Сашко народився в Сімферополі, частину дитинства він провів саме в Риботині, допомагаючи батькам по господарству. Місцеві пам’ятають, як майбутній атлет пас худобу, а сам Усик з усмішкою згадує свій перший «нокдаун» — не від суперника на рингу, а від випадкового удару коня.
Сьогодні 78-річна Надія Петрівна залишається вірною рідному краю. Вона продовжує жити на Чернігівщині, неподалік від мальовничої Десни, у будинку, де кожна стіна дихає спогадами.
Попри світову славу та можливість жити у будь-якій точці планети, родинне гніздо у Риботині залишається для Усиків місцем сили. Тут спочиває батько Олександра, чию могилу боксер відвідує під час кожного візиту до мами. Син привозить їй найдорожчі трофеї, проте для Надії Петрівни золоті пояси — лише нагадування про небезпеку, якій він піддається.
Після виснажливого першого поєдинку з Тайсоном Ф’юрі материнське серце не витримало. Олександр згадував їхню розмову:
«Моя мама сказала: “Досить?”. Я відповів: “Ні”. – “Чому? Ти виграв усе” – “Так, але в нашому контракті є пункт про реванш”».
З того часу Усик встиг не лише перемогти британця у реванші, а й ефектно нокаутувати Даніеля Дюбуа на лондонському «Вемблі» в липні 2025 року. Кожного разу, коли Олександр виходить на ринг, Надія Петрівна намагається уникати прямої трансляції — хвилювання за здоров’я сина сильніше за жагу до спортивних видовищ. Проте сам чемпіон переконаний: саме материнська підтримка, яку він відчуває крізь відстані, веде його до нових вершин.
