Протягом десятиліть науковці вважали темні глибини місячних кратерів гігантськими «морозильними камерами», де зберігаються запаси льоду, необхідні для колонізації. Проте свіжі дослідження змушують фахівців збавити ентузіазм. Реальний обсяг та доступність цього ресурсу опинилися під великим питанням, що ставить під загрозу амбітні плани щодо виживання майбутніх астронавтів.
Чи вистачить ресурсів для майбутніх поселень на Місяці
Центром уваги астрофізиків традиційно є південний полюс Місяця. Через мінімальний нахил осі супутника — лише близько 1,5 градуса — дно багатьох кратерів у цій зоні ніколи не бачило сонячного світла. Daily Galaxy зазначає, що в таких регіонах вічної тіні температура настільки низька, що водяний лід може існувати мільярди років. Це робить їх ідеальними кандидатами на роль космічних «криниць».
Історія пошуку води
Перші надії на успіх з’явилися завдяки місіям Chandrayaan-1 та Lunar Prospector. Прилади зафіксували наявність водню, що тоді сприйняли як беззаперечний доказ існування льоду. Проте Шуай Лі з Гавайського університету зауважує: ці дані були непрямими. Вчені підтвердили присутність атомів водню, але не змогли довести, що вони утворюють масивні крижані поклади, придатні для розробки.
Реальність проти оптимістичних прогнозів
Новий погляд на проблему забезпечив ShadowCam — надчутливий прилад NASA на борту корейського апарата Korea Pathfinder Lunar Orbiter. Науковці шукали у кратерах оптичні ознаки льоду: пряме розсіювання світла та високу здатність відбивати промені. Згідно з публікацією у Science Advances, жоден із цих ефектів не було виявлено у зонах дослідження. Це означає, що концентрація льоду в реголіті значно нижча за 20 – 30 відсотків.
Хоча це не свідчить про повну відсутність вологи, результати вказують на її надзвичайну розпорошеність. Навіть якщо в окремих плямах вміст льоду перевищує 10 відсотків, для промислового видобутку цього замало. Наразі науці потрібні значно точніші прилади, здатні бачити частки льоду, менші за 1 відсоток у складі ґрунту.
Виклики для космічних програм
Така ситуація є тривожним сигналом для програми Artemis та інших проєктів сталого освоєння супутника. План NASA базується на видобутку місцевої води для пиття та виробництва палива (водню й кисню). Девід Крінг із Місячного та планетарного інституту підкреслює: орбітальні дані корисні, але крапку в цьому питанні поставлять лише роботи чи люди безпосередньо всередині кратерів. Тільки контактні дослідження на поверхні покажуть, чи є майбутнє у місячних колоній.
