Астрофотограф Ендрю МакКарті разом зі скайдайвером Гейбом Брауном реалізували знімок, який звучить як фантастика. Людина у вільному падінні, і за спиною – тліюча поверхня Сонця. Проєкт отримав назву “Падіння Ікара” і став одним із найскладніших для обох учасників.
Кадр, що тепер вражає мережу, вимагав точних аеродинамічних розрахунків, навігації, оптичної інженерії та багаторазових спроб. Його зняли у пустельній місцевості Вілкокс-Плая в Аризоні – там, де площина горизонту дозволяє ідеально «зловити» траєкторію Сонця.
Витоки ідеї: від ракети SpaceX до людського силуету
Сюжет почався з іншого експерименту МакКарті – зйомки ракети Falcon 9 на тлі Сонця через водневий альфа-фільтр. Такий спосіб дає змогу побачити хромосферу та магнітні структури зорі. Під час стрибків із парашутом з другом-фріфолером Гейбом Брауном фотограф замислився: чи можна повторити транзит, але вже з людиною?
Ідея виявилася значно складнішою, ніж зйомка будь-якого апарата. Знадобилися детальні розрахунки висоти, часу стрибка та положення Сонця.
Чому зняти людину на тлі Сонця так важко?
Найбільшим викликом стала висота світила над горизонтом. Якщо Сонце піднімається надто високо, літак проходить його диск за частку секунди – і знімок неможливий. Якщо занадто низько – у скайдайвера не залишається висоти для безпечного розкриття парашута.
Команда знайшла єдине прийнятне вікно, коли Сонце досить низьке для корекції курсу, але ще не критичне для висоти стрибка. Усе це накладалося на іншу проблему: телескоп сфокусований на нескінченність.
“Якщо камера працює на нескінченність, будь-який об’єкт ближче ніж за кілька кілометрів буде розмитим” – пояснював МакКарті.
Через це Браун мав точно потрапити у зону різкості, а МакКарті – підібрати необхідне фокусування, попередньо розрахувавши відстані.
Як проходили зйомки у пустелі Аризони
Для проєкту обрали висохле озеро Вілкокс-Плая – ідеально рівну поверхню, де видно все на кілометри. Пілот надлегкого літака орієнтувався на відблиски від телескопа, який МакКарті встановив за кілька кілометрів. Коли лінза «спалахувала» світлом Сонця, це означало, що літак на правильній лінії.
Фотограф одночасно вів ширший кадр для корекції курсу й вузьке кадрування для самого транзиту. Його метою були конкретні активні області Сонця – ті самі, що нещодавно спричинили масштабні полярні сяйва.
Знадобилося шість точних спроб. За годину Сонце суттєво змінювало положення, і кожен невдалий захід ускладнював задачу. На фінальному підході все збіглося: висота, кут, положення активної зони.
“Коли я дав сигнал, Гейб стрибнув. І силует людини на тлі плазми був зафіксований” – згадує фотограф.
Пізніше отриманий силует доповнили мозаїкою зі ста знімків, щоб створити повну картину сонячного диска.
Досвід, що виріс у майстерність
Ендрю МакКарті відомий тим, що ловить транзити об’єктів у найнепередбачуваніші моменти. Він фіксував МКС на тлі Сонця й Місяця, а його роботи не раз потрапляли на обкладинки наукових журналів. Але знімок зі скайдайвером став новим рівнем складності – і новим етапом у творчих експериментах фотографа.
“Падіння Ікара” – це не лише технічний прорив, а й демонстрація того, як поєднання науки, ризику та мистецтва може створити кадр, який здається неможливим.
